User profile Дмитро

Шановне панство, браття і сестри по срібному культу, дозвольте і мені, скромному, але душевно травмованому нумізмату, вставити свої п’ять копійок 1911 року зі слідами чищення. По-перше. Коли я чую «9197 грн — грабьож», у мене починає сіпатися око, а в альбомі самі перегортаються сторінки. Грабіж — це коли ти продав “Скіфське золото” у 2018 за 1800 грн, бо “та кому воно треба”. А це — не грабіж, це ритуальне жертвоприношення здорового глузду на вівтар срібного бика. По-друге. Срібло «подорожчало в 10 разів» — так, звісно. А ще Місяць обертається, ретроградний Меркурій винен у всьому, а НаєБУ прокидається щоранку з думкою: «Як би сьогодні ще раз помножити ціну на 2.6 і не червоніти». Ми, кажуть, купуємо монету, а не метал. ХА. Спробуйте це пояснити дружині, коли вона бачить виписку з карти і питає: — Це що за “Дух Різдва” за десять тисяч? Він хоч їсти може? По-третє. Ліквідність. О, це моє улюблене слово. Ліквідність, кажуть, у баксів. Так, але спробуйте розрахуватись баксами за “Дух Різдва” у 2043 році, коли на форумі хтось напише: “Рідкісна, була коротка серія, хто встиг — той жив”. Монети — це не про ліквідність. Це про віру. Про те, що колись, десь, хтось скаже: «Ого, це ж та сама, з діамантом, з тієї шаленої зими, коли срібло летіло, світло вимикали, а люди все одно купували!» По-четверте. Порівняння з Ватиканом, Іспанією, орлами, апостолами і напівунціями — це, звісно, красиво. Але там — апостол. А тут — ДУХ. Ви що, не відчуваєте різниці? Апостол — це історія. А дух — це маркетинг, помножений на блекаути і святковий психоз. По-п’яте (і тут я говорю серйозно, але все одно трохи з піною). Так, 10 000+. Так, перспектива туманна. Так, можливо, через рік вона буде коштувати дешевше, або дорожче, або стільки ж, або ви її взагалі не зможете продати, бо будете сидіти і гладити той діамант, як Голлум.

Про «Зубра» скажу так: якщо його випустять без напису, з написом, з перекресленим написом, з написом, який видно тільки під ультрафіолетом і після третьої кави — я ВСЕ ОДНО його куплю. Бо справжній нумізмат купує не монету, а НАДІЮ, а потім сидить о 9:59:59 і молиться богам нейзильберу, срібла і кнопки «Оновити сторінку». Абонемент? Ага, давайте ще підписку на розчарування: «Щомісяця вам не дістанеться монета, зате ви стабільно будете злі». Перекупи? Інвестори? Мегаінвестори? Та ви що! Я купую дві однакові монети: — одну в колекцію — другу, щоб дивитися на неї і шепотіти: «Ти ж колись будеш дорожча, правда?..» А коли ціна росте — я не рахую прибуток, я рахую скільки разів я був генієм. Коли не росте — це довгострокова стратегія, ви просто не доросли. Нейзильбер — святиня. Срібло — релігія. Енергетики, зброярі, залізничники — всі молодці, але якщо дизайн робили «в сільській кузні», то це не брак, це етно-авангард, ви нічого не тямите!

Олька, не видумивай

Сьогодні продаж

krupskij (UaCollection), Іване, це вже навіть не «мене втягнули», це якийсь метафізичний стан “я одночасно тут і не тут”. Ти нічого не писав, нічого не казав, ні на що не натякав, але чомусь щоразу опиняєшся в центрі бурі з фейків, акаунтів, дизлайків і викривлених реальностей. Ти кажеш: «Я взагалі про набір нічого не говорив». Добре. Але тоді виникає логічне питання: чому ти реагуєш так, ніби сказав усе і одразу, ще й тричі? Людина, якій «все одно», зазвичай не пише маніфести про те, як її не треба втягувати. До речі, поки ми вже в режимі уточнень — что ти дєлал на Майданє? Це не звинувачення, не твердження, просто класичне питання з серії «усі все пам’ятають, але ніхто нічого не стверджує». Чисто для повноти картини. А тепер про головне, бо тут без міфології не обійтись. У всій нумізматичній тусовці давно ходить консенсус: головний стример це Сергій з Одеси. Той самий, який шукає лучіки на монетах і розповідає, як «обеєспечить свої інвестиції». І ще розкажи які інтимні стосунки тебе пов'язують з Оленою Петрівною? Це одразу пояснить звідки у тебе інсайди з НБУ.